Кіт свійський
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Кіт свійський | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Колаж з котам
| ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Felis silvestris catus (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||||
|
Кіт сві́йський, або кі́шка сві́йська (лат. Felis silvestris catus), як і його родич кіт дикий (лісовий) — невеликий ссавець ряду хижих(Carnivora) родини котових (Felidae). Сучасна назва походить від латинської назви catus, що використовується для позначення дикого кота, на відміну від свійського, який латиною називається felis.
Кіт знаходиться у тісному співіснуванні з людиною понад 9500 років[1] та є найпоширенішою хатньою твариною[2]. Поширений у всіх районах земної кулі. Україна входить в 10 країн з найбільшою чисельністю населення котів (станом на 2006 рік), ставши домом для 7 350 000 домашніх котів.[3]
Налічується кількадесят порід кота свійського.
Коти приблизно одного розміру з іншими малими кішками, вони мають струнке тіло, гострі зуби, чудовий зір та нюх, добре пристосовані для полювання на менших тварин. Однак, коти, у порівнянні з дикими родичами, втратили смак до цукру, а певні популяції проявляють спадкову глухоту. Хоча коти полюють поодинці, вони є соціальними тваринами, що використовують численні засоби комунікації, у тому числі вокалізація, феромони, мову тіла[4].
Ще нещодавно вважалося, що коти були одомашнені у Стародавньому Єгипті, де вони були культовими тваринами[5]. Однак, одне дослідження 2007 року поставило ці дані під сумнів, запевняючи, що всі домашні коти по жіночій лінії походять лише від 5 предків, ймовірно степових котів (Felis silvestris lybica), що були само одомашнені близько 10 тис. років тому на Близькому Сході[6]. Найперші археологічні відомості про одомашнення котів відносяться до часу приблизно 9500 років тому та були знайдені на Кіпрі[7].
[ред.]Назва
Українські слова кіт і кішка походять від пізньолатинських catus або cattus чи catta. Ще в давньоруську добу була запозичена лексема cattus, яка внаслідок певних фонетичних таморфологічних змін набула вигляду котъ і котъка, що були споріднені з давньочеськими kot і kotwa. Ці лексеми фіксуються у пам'ятках «Житіи Андрея Юродивого» (XV—XVI ст.), «Временнику Георгія Амартола» (XIV—XV ст.)[8].
Латинське походження мають і назви кота в інших європейських мовах. Англійською слово кішка перекладається як cat, яке в свою чергу походить від староанглійського catt. Навельську мову кішка перекладається як cath, на іспанську — gato, баскську — katu, візантійсько-грецьку — katia, стародавню ірландську — cat, німецьку — Katze, польською — Kot,болгарською —"котка".
Інше латинське слово — feles або felis, яким об'єднали весь рід кішок, означає «дика європейська кішка». Точно невідомо чи назва кішки виникла в латинській чи в грецькій мові, але впевнено можна сказати, що перша європейська назва кішки пішла від афро-азійських мов, де слово feles означало «дика кішка» [9][Немає у джерелі]. У свою чергу афро-азійська мова запозичила назву кішки в єгиптян, які називали тварину словом caus (кішка джунглів, або африканська дика кішка), яке безпосередньо пішло від стародавнього єгипетського словаtesau (жінка-кішка).
[ред.]Походження
У питанні походження домашньої кішки залишається багато загадок. Дотепер невідомо, пішла вона від одного або декількох пращурів. Вихідним та, ймовірно, основним пращуром усіх порід і різновидів домашньої кішки прийнято вважати дику північно-африканську лівійську або степову кішку — Felis libyca [10]. Вона відома ще як степова, краплиста, нубійська, що одержала свою назву від давньої державиНубія, розташованої на території нинішнього Судану. Біологи-натуралісти описали її як вид наприкінці XIX століття.
У дикому стані нубійська кішка збереглася й до наших днів. Територія її поширення велика: майже вся Африка, в Євразії — територія відСередземномор'я до Китаю, включаючи Закавказзя й Середню Азію, низини річок Уралу й Волги. Живе ця кішка в пустелях із заростями чорного саксаулу, у чагарниках поблизу водоймищ, у горах, передгір'ях, поблизу населених пунктів.
Зовні кіт (кішка) нагадує домашню, але більш сухорлява, з вузьким довгим тілом, високими ногами, тонким загостреним на кінці хвостом. Довжина її тіла приблизно 50 см, хвоста — 25 см. Масть — булана: тварина блідого рудувато-сірого кольору, живіт білуватий, хвіст із нижнього боку світліший, біля основи хвоста — три широкі чорні кільця, кінчик хвоста — чорний, звужений, як у більшості сучасних домашніх кішок. На тілі розташовані хвилеподібні поперечні темні смуги та місцями — дрібний чорний крап. Живиться в основному дрібними гризунами й птахами. Легко приручається, навіть у дорослому віці.
Вважають, що європейська лісова кішка та деякі різновиди диких азійських кішок (бенгальська) зіграли також певну роль у становленні сучасної домашньої кішки. У країнах Західної Європи та Малої Азії поширена дика лісова, або європейська, кішка — Felis silvestris. Відомий 21 підвид цієї тварини. Живе у високостовбурних лісах, заростях чагарнику й очерету, вдалині від населених пунктів, але іноді може поселятися на горищах будинків. Влаштовує лігвище у покинутих лисячих іборсучих норах, у дуплах товстих дерев. Полює переважно вночі.
[ред.]Морфологія та біологія кота лісового
За зовнішнім виглядом дика лісова кішка схожа на сіру домашню, але виглядає більшою, масивнішою і коротшою. Голова в неї об'ємиста, зуби міцні, ніс темно-рожевий. Хвіст товстий, пухнастий, із декількома чорними кільцями, немов підрублений на кінці. Шерсть густа й довга, з яскраво-жовтим підшерстям, чорними смугами та плямами, уздовж хребта проходить чорна смуга. У самця основний колір шерсті — темно-сірий, у самиці — трохи світліший. Живиться кішка не тільки дрібними гризунами та птахами, але й здатна впоратися із зайцем і навіть нещодавно народженими дитинчатами оленя та сарни. Кошенята народжуються сліпими, але розвиваються швидко. Виховані в неволі з дитинства, вони так і не стають до кінця прирученими. Дорослі тварини агресивні, прирученню не піддаються. Відчуваючи загрозу життю, кішка виявляє надзвичайну лють і може завдати серйозних каліцтв супротивникові, який набагато перевершує її за силою та розмірами. Чисельність дикої лісової кішки зменшується через вирубування лісів і гібридизацію з домашньою кішкою, особливо здичавілою. У зв'язку з цим дані про популяції дикої кішки суперечливі, хоча переважає думка, що такої вже не існує.
Паралельно з одомашнюванням нубійської кішки в Індії та Афганістані була приручена індійська степова кішка — Felis silvestris irani. Ареал проживання цього виду простягався аж до гір Середньої Азії. За зовнішнім виглядом індійська степова кішка подібна до домашньої, але має інше забарвлення й більша за розміром. Імовірно, що ці кішки були одомашнені на два тисячоліття раніше від африканського виду. Свідчень про це майже не збереглося. В основному це зображення, пов'язані з релігією. В індійських легендах богиня, що оберігає немовлят, їде верхи на кішці. Степові кішки мають довгу шерсть, що, ймовірно, вплинуло на формування основної породи довгошерстих кішок. За деяким даними, за 600 років до н. е. цей вид тварин поширився в Китаї, де розводилися довгошерсті кішки.
[ред.]Історія одомашнення
Точну дату одомашнення назвати неможливо у зв'язку з тим, що це процес тривалий й історичні документи не завжди відбивають його[Джерело?]. Можна лише сказати, що одомашнення кішки відбулося значно пізніше, ніж собаки, і пов'язане з виникненням і розвитком землеробства[Джерело?]. Найдавніші відомості про свійських кішок належать до VI—VII тисячоліть до н. е.[Джерело?] Підтвердженням цьому є знайдені в Анатолії статуетки жінок, які годують кішок і граються з ними. Однак ці статуетки не дозволяють зробити висновки про одомашнювання або ж про одиничні випадки приручення тварин.
До цього ж періоду належать знахідки зображень кішок у Єрихоні, Йорданії, Месопотамії, Індії. Приблизно 2750 — 2650 роками до н. е. датуються розписи гробниці Саккараха в Судані, на яких було знайдене зображення кішки у нашийнику, що вважається свідченням одомашнювання.
[ред.]Стародавній Єгипет
Вважають, що вперше пухнастий дрібний хижак у Єгипті був приручений близько 5 000 років тому. Перше свідчення про одомашнювання кішки в Давньому Єгипті, що підтверджується археологічними матеріалами, належить до 2 500 року до н. е[Джерело?]. Можливо, прирученням пійманої кішки на той час займалися африканські племена, що жили поруч із єгиптянами[Джерело?]. Тому піщана кішка могла бути[Джерело?] вже напівдомашньою. Так, серед ієрогліфічних написів у гробницях царів V і VI династій зустрічаються ієрогліфи зі значенням «кішка».
Зображення кішок у Давньому Єгипті частіше зустрічаються в період Нового царства. Кішки шанувалися єгиптянами як священні тварини та були взяті під охорону. За шкоду, заподіяну священній тварині, суворо карали. Убивцю кішки забивали на смерть камінням, а кривдникові — відрізали руку. Апогей культу кішки припав приблизно на 950 — 800 роки до н.е. Центром культу стало місто богині Баст у Нижньому Єгипті. Богиня Баст зображувалася звичайно у вигляді жінки з котячою головою і персоніфікувала радість та веселощі, і вважалась покровителькою родючості й материнства. Приблизно 950 року до н.е. фараон Шешонк І заснував у місті Бубастис столицю, і звідти культ богині Баст поширився всією країною. Там був побудований чудовий храм близько 300 м завдовжки, присвячений Баст. У ньому жили тисячі кішок, за якими стежили, а доглядав їх спеціально призначений жрець.
На околицях Бубастиса й Бені-Хасана були розташовані котячі цвинтарі, куди з усієї країни привозили кішок на поховання. При розкопках тут було виявлено понад 400 тисяч мистецьки виготовлених мумій кішок. У церемонії бальзамування трупа тварини брали участь усі члени родини. Потім забальзамоване тіло передавалося до рук жерців для здійснення обрядів. Пишність похорону залежала від заможності власників тварини. В останню путь кішці клали іграшки, страви, статуетки кішок, також приносилися жертви богині Баст. Жалобна процесія кілька днів спускалася вниз за течією Нілу до місця поховання. При цьому господарі на знак жалоби голили собі брови.
Давні єгиптяни використовували кішок не тільки для ловлі мишей і пацюків, але й дресирували їх для лову птахів. На малюнках одного з поховань зображений мисливець із кішкою, що сидить у засідці, а також відбитий момент її нападу на птаха. У єгиптян одним із втілень бога Ра вважався кіт. У «Книзі мертвих» бог Ра у вигляді кота бореться біля дерева ішед (сикомор) зі змієм Імі-Ухенеф. У гробницях царів XIX і XX династій були виявлені написи, що вихваляють бога Ра таким чином: «Ти — великий кіт, месник богів». Кішок суворо заборонялося вивозити з країни. Однак вони все одно потрапляли в інші місцевості. Єгиптяни надсилали вивідувачів для того, щоб повернути викрадених тварин додому.
[ред.]Європа
[ред.]Античний світ
Однак, незважаючи на всі намагання єгиптян, кішки поширилися повсюдно. У Вавилоні кішки з'явилися лише в II тис. до н. е[Джерело?]. Приблизно в VI—IV століттях до н. е. в байках Езопа зустрічаються перші згадки про кішок. Грецькі купці привезли їх з областей, де зараз розташована Лівія. У V тис. до н. е. маленькі хижаки[Які?] з'являються в Греції та на Апеннінах[Джерело?]. Тут кішка вважалася предметом розкошу й утримувалася в будинках вельмож. Поступово вона витиснула всіх тварин, яких тримали для боротьби з гризунами (куниць,ласок та інших).
У Давньому Римі кішки вважалися символом волелюбності, тому не стали улюбленцями римських царів та імператорів[Джерело?]. Наприклад, Спартак під час повстання звелів на бойових прапорах зобразити кішку як символ боротьби за волю[Джерело?]. При дворі воліли тримати ручних левів як символ влади.
З'явилася кішка й у Римській імперії у давньоримському місті Помпеї, засипаному під час виверження вулкану в 79 р. н. е. Але вже починаючи з IV століття, за відомостями археологів[Хто?], кішки жили практично на всій території Римської імперії. Палладій у своїх працях, присвячених розведенню рослин та утриманню тварин (500 р. н. е.), давав вказівки щодо утримання кішок. Він рекомендував використовувати кішок на плантаціях артишоків, для боротьби із гризунами, але попереджав про небезпеку нападу на курей. Він уперше ввів до вживання слово «каттус» замість старого латинського найменування кішки «феліс». Вважають, що від цього слова беруть початок англійське «кет», німецьке «катер» і «катце»,українське «кіт», французьке «ша» (chat).
Винятковою повагою кішка користувалася серед осілих арабів. Значною мірою це було обумовлене прихильністю пророка Магомета до кішок. Улюблену кішку пророка звали Муесса. Вона часто відпочивала на його одязі. Одного разу, коли пророка покликали на молитву, він не захотів турбувати тварину й відрізав той шматок одягу, на якому вона лежала. Пророк казав:
| « | Кішки не нечисті й не заважають молитві, вони подібні до пастирів | » |
У кочових бедуїнів кішка не знаходила застосування, тому вони зневажливо ставилися до неї, бачили в кішках втілення злих духів. Бедуїни більше цінували собаку як пастуха й сторожа. В арабській мові кішка має 19 найменувань, поступаючись у цьому лише левові[Джерело?].
[ред.]Західна Європа
Існує хибний стереотип про негативне ставлення християнства до кішок.Але це був забобон,що мав місце переважно на півдні Європи.В православних країнах цього не було.В Західній же Європі винищування кішок призвело до скорочення їхньої чисельності й, відповідно, до значного збільшення кількості гризунів, особливо пацюків. Із цим, найімовірніше, пов'язане поширення в Європі й Азії у середині XIV століття бубонної чуми, носіями якої є пацюки. Лише в деяких місцях у цей період кішки не зазнавали переслідування. У другій половині VI століття папа Григорій Великий цінував кішок і дозволяв тримати їх у монастирях. Нічні любовні ігри кішок нагадували про заборонені мирські розваги, порушували спокій і сон ченців, тому в монастирях уперше почали каструвати котів. І донині на священній горі Афон у монастирях дозволяється тримати тільки кастрованих котів.
До кінця XVIII століття репутація кішок як регуляторів чисельності гризунів була відновлена, і вони знову запанували на своєму колишньому місці — поблизу домівки — як зразковасвійська тварина. Подекуди вони охоронялися законом. Так, за законом Кантону, прийнятому в 1780 році в Цюриху, Швейцарія, убивця чужої кішки виплачував її власникові штрафзерном. Розмір штрафу визначався в такий спосіб: кішку підвішували за хвіст так, щоб вона торкалася носом землі, і засипали зерном, яке повинне було повністю закривати висячу тваринку (такий закон існував у зводі законів короля Вельсу Хоуела Доброго в 936 році, майже такий самий закон є й у мусульман).
До Європи кішка потрапила через Італію, Балкани та Причорномор'я. Тут вона зустрілася з місцевою дикою лісовою кішкою й із завезеними сюди родичами з азіатських країн. У результаті з'явилися гібриди, які сприяли становленню сучасного екстер'єру кішок.
[ред.]Східна Європа
[ред.]Україна
На Русі кішка здавна вважалася охоронницею домівки. Поряд із цим чорні кішки в казках були обов'язковими супутницями Баби-яги. Існував також такий негативний персонаж, як Кіт-баюн.
[ред.]Росія
Розселення кішок у Росії відбувалося приблизно в той самий час, що й у Європі. Розкопки свідчать про те, що ці тварини потрапили туди не тільки з Заходу, але і з Півдня. У центральних і північних районах Росії (Москва, Новгород й ін.) знайдені останки кішок, які відносять до X—XIV століть.
[ред.]Америка
На американський континент домашня кішка була завезена з Європи. Перша згадка про кішку в Новому Світі належить до 1626 року. Вона стала об'єктом мінової торгівлі. У Парагваї, наприклад, перші кішки коштували фунт золота[Джерело?].
Зараз кішки поширені всюди. Особливо багато їх в індустріальних країнах. Домашня кішка стає об'єктом розведення лише з другої половини XIX століття (на відміну від інших свійських тварин). У результаті послідовного добору з використанням методів селекції створювалися нові породи, що відрізняються одна від одної. Одними з перших селекцією зайнялися англійці, тому багато сучасних порід кішок мають британське коріння. Кішка на довгий час зайняла важливе місце у домівці людини. Тим більше що психологи стверджують: люди, у яких є кішки, живуть довше й щасливіші за інших.
[ред.]Азія
[ред.]Китай
До розселення в Європі кішка потрапила в Азію, де схрещувалася з індійською степовою[Джерело?]. У Давньому Єгипті кішку порівнювали а левом, у Давньому Китаї — з тигром. У китайській мові існує чітке розрізнення назв домашніх кішок та диких. Дикі кішки називаються «Чи», а домашні — «Мао». Гарні домашні кішки цінувалися й коштували дуже дорого. Купуючи кішку, китайці радилися з експертами. За певними ознаками будови тіла визначалося, чи буде тварина добре полювати на мишей і пацюків. Більші надії покладали на кішок, у яких був важкий міцний корпус, велика кругла голова, великі й добре розвинені рухливі вуха.
У Китаї були міста, які славилися розведенням кішок. Одне з таких міст Сангпан. Тут виводили кішок з особливими мисливськими якостями. Ними відзначалися тварини, що мали прикметну рису — трохи сплюснутий хвіст. У результаті селекції кішок у Китаї дотепер існує порода з висячими вухами. Розводили кішок і за забарвленням. Найпопулярнішими були строкаті, так звані триколірні кішки (каліко). Цінувалися й інші забарвлення. Наприклад, білі кішки з чорними хвостами. За законами Давнього Китаю кішка, що покинула хазяїна й пішла на іншу територію, стає власністю нового господаря. Тому кішок часто тримали в нашийниках на довгих повідцях. За очами домашньої кішки визначали час дня: якщо зіниця мала форму вузької лінії — це полудень, якщо схожа на кісточку фініка — ранок або вечір, якщо кругла — ніч.
[ред.]Японія
З Китаю кішки потрапили до Японії. Це відбувалося разом з поширенням буддизму й припало приблизно на VI століття. Японці відразу ж оцінили користь, яку приносять ці тварини. Спочатку кішок використовували для охорони бібліотек від мишей і пацюків. Тварини були рідкісними й дорогими. Імператор Ітідзьо (986—1011) одержав у подарунок з Китаю пару молодих кішок. До них була приставлена свита, яка подавала на дорогому посуді їжу та питво. Спали тварини на шовкових подушках. На 19-й день 999 року, як повідомляють «Записки у подушки», у них з'явилося потомство — 5 кошенят. До кошенят була приставлена нянька. Деякі кошенята з наступних приплодів були подаровані найшляхетнішим придворним або продані за великі гроші.
Через високу вартість кішок їх постійно тримали на повідцях. При дворі Імператора ці повідці виготовлялися із золотих ниток. Вважалося, що гризуни бояться одного вигляду тварини. Тому при нестачі засобів на придбання маленького хижака[Якого?] в будинку ставили його зображення, статуетку.
З поширенням та збільшенням кількості кішки втратили цінність і шанування. Приблизно з XII століття їх почали пов'язувати зі нечистими силами. Ця ідея досягла апогею в XIV столітті, коли з'явилася легенда про величезну кішку Некомата, що живе в горах. Гігантська кішка мала роздвоєний на кінці хвіст, у якому концентрувалися хвороби. Це стало причиною того, що домашнім кішкам почали відрізати хвости, щоб захистити будинок від хвороб. Цінувалися кішки, що були безхвостими від народження. У 1602 р. Імператор Ґо-Йодзей видає декрет, який захищає кішок від несправедливих звинувачень у тому, що вони — втілення нечистої сили, демонів. Пропонувалося спустити кішок з повідців, заборонявся їхній продаж. Цей декрет дозволяв кішкам вільно полювати на гризунів, розмножуватися й поширюватися. Існуєлегенда, що пояснює появу декрету. Імператор святкував у саду із придворними й гостями. Один китайський дипломат запитав, чому улюблена імператорська кішка увесь час на повідку. Імператор відповів, що немає необхідності її відпускати, тому що вона одним своїм виглядом наганяє жах на пацюків і мишей. У цей момент у дружини імператора впала сережка й закотилася в щілину. Миша намагалася вкрасти сережку. Син імператора побачив це і розірвав повідець. Кішка кинулася на мишу, впіймала її й урятувала сережку.
[ред.]Зовнішня будова
[ред.]Голова
Голова округлої форми. Може бути майже круглою, як, наприклад, у тайської кішки, у піксибоба, а може бути витягнута у вигляді клина, як у сіамських. На голові розташовані невеликі, дуже рухливі вуха (вушні раковини). У більшості порід вуха стоячі й лише в капловухих — напівстоячі. Останнім часом виведена нова порода — американський керл, у якого куточки вуха ніби вивернуті назовні. Кінчики вух бувають загостреними або округленими більшою чи меншою мірою.
Ніс не вкритий волоссям і складається зі спинки, ніздрів і бічних сторін. Шкіряста частина носа називається носовим дзеркальцем. За станом носового дзеркальця можна визначити стан здоров'я кішки. У здорової кішки носове дзеркальце звичайно трохи вологе й прохолодне. У спекотну погоду або після сну може бути сухим (але без тріщин і не гарячим). Ніс може мати пігментацію або не мати; він має забарвлення залежно від забарвлення тварини.
[ред.]Шия
Шия може бути порівняно короткою і міцною (у персів) або ж граціозною, тонкою, трохи вигнутою, як у більшості порід. Включає завжди 7 хребців. У шиї розташовується стравохід, трахея.
[ред.]Холка
Місце переходу шиї у хребет. Утворюють її остисті відростки п'яти перших грудних хребців. Від холки вимірюється зріст кішки.
[ред.]Грудна клітка
У ній розташовані життєво важливі органи: серце, легені. Грудна клітка обмежена ребрами, грудиною, грудними хребцями. Відчеревної порожнини відділена діафрагмою. Через грудну клітку проходить стравохід, кровоносні й лімфатичні судини, нерви. На ній кріпляться сильні м'язи. Бере участь у дихальних рухах. Груди можуть бути широкими, вузькими, глибокими.
[ред.]Живіт
Живіт знаходиться за грудною кліткою. Обмежений в основному шарами м'язів. У черевній порожнині міститься основна частинатравного тракту, травні залози (печінка, підшлункова залоза), органи виділення, статеві органи. На нижньому боці живота зовні розташовані молочні залози, звичайно парні (4-5 пар).Живіт у кішки підтягнутий. Біля основи хвоста знаходяться статевий і анальний отвори.
[ред.]Спина
Спина складається з хребців грудного й поперекового відділу. У кішок вона рівна. Буває довгою, короткою.
[ред.]Поперек
Поперек включає область поперекових хребців.
[ред.]Лапи
Кішка належить до пальцехідних тварин. Лапи мають акуратну округлу форму. Вони включають пальці кішки, нігтики й подушечки. На передніх лапах кішки п'ять пальців, а на задніх — чотири. Пальці дуже гнучкі й еластичні, при ходінні й стрибках трохи розходяться в боки й пружинять. На ступнях знаходиться п'ять м'яких, пружних подушечок. Чотири з них відповідають кожному пальцю й розташовуються на рівні 2-3-ої фаланги пальців. П'ята подушечка — найбільша, помилково називається «п'ятою». Справжня п'ята у всіх пальцехідних знаходиться високо над землею. На передніх лапках є подушечки, які не стикаються з поверхнею. Називаються вони зап'ястними. Шкіра на подушечках дуже товста, однак у них знаходиться велика кількість нервових скінчень, що робить їх дуже чутливими. Крім того, на подушечках знаходяться чутливі волоски й потові залози. Завдяки гнучким пальцям і наявності подушечок на лапках кішка може безшумно підкрадатися, ходити й бігати. Кішка може бігати досить швидко, але на короткі дистанції. За формою лапи бувають овальними або круглими.
[ред.]Хвіст
Хвіст досить довгий, звужується на кінці в більшості порід. Буває порівняно недовгим (як у персів), або коротким, або взагалі відсутній (як у мейнських, бобтейлів). Допомагає кішці підтримувати рівновагу. За хвостом можна визначити настрій кішки. При оцінці породи визначають пропорції хвоста щодо тіла.
[ред.]Волосяний покрив
Тіло кішки вкрите волосяним покровом різної густоти й довжини (за винятком «голих» порід — сфінксів).
Хутро кішок представлена 4 типами волосся: остьовим; підшерстям; захисним і дотикальним (вібрисами). Останні два типи є видозміненими остьовими. Кількість волосків на кожному квадратному міліметрі в кішки може сягати 200. Підшерстя — це волосся, розташоване найближче до тіла. Це найбільш коротке, м'яке й тонке волосся. Його діаметр приблизно однаковий по всій довжині. Воно може бути прямим або хвилястим. Його основна функція — утримувати тепло.
Остьове волосся являє собою середню за розміром шерсть. Воно є проміжним між підшерстям і захисним волоссям. Остьове волосся — тверде, з невеликим стовщенням біля основи.
Захисне волосся утворює захисний покрив тварини. Це найдовші, найгустіші й найтовші волоски. Вони прямі й мають конусоподібну форму, захищають підшерстя від впливів зовнішнього середовища, зберігаючи його сухим.
Дотикальні волоски будуть описані нижче.
Найчисленнішими є волоски підшерстя. На 300 остьових і 20 захисних припадає 1000 волосин підшерстя. Ці пропорції змінюються залежно від породи. Розходження обумовлене перевагою або відсутністю тих або інших типів волосся. Так, у довгошерстих кішок (персів) — дуже довге захисне волосся (до 10 см) і дуже довге волосся підшерстя, а остьове волосся відсутнє. Деякі короткошерсті породи кішок мають захисне волосся завдовжки менше 4 см і рідке остьове, підшерстя ж відсутнє. Жорсткошерсті кішки мають всі типи волосся, але все воно дуже коротке й кудлате. У кішок породи корніш рекс захисне волосся взагалі відсутнє, а підшерстя й остьове — коротке й кудлате. У девон рексів є всі три типи волосся, але вони наближаються за своїми якостями до підшерстя. У голих кішок — сфінксів — немає захисного й остьового волосся, а лише рідке підшерстя може зберігатися на деяких частинах тіла. За залишками шерсті розрізняють кілька типів сфінксів.
Виділяють такі типи шерстного покриву в кішок:
Виділяють такі типи шерстного покриву в кішок:
- довгошерстий (перські);
- напівдовгошерстий (ангорські, сибірські та інші);
- короткошерстий — із гладким волоссям (сіамські, орієнтальні, російські блакитні та інші);
- з кучерявим волоссям (рекси);
- жорсткошерстий (американська жорсткошерста);
- безволосий (сфінкси).
[ред.]Анатомічні особливості
[ред.]Скелет
Скелет кішки можна поділити на відділи: череп, тулуб й кінцівки. Тулуб складається із хребта й грудної клітки. Кінцівки — з кінцівок, плеча й тазу.
[ред.]Череп
Череп має округлу форму. Лицьовий і мозковий відділи розвинені однаково. Очні орбіти великі, потиличний гребінь і основачерепа добре розвинуті. У більшості тварин нижня й верхня щелепи добре розвинуті, витягнуті, утворюючи кут, у вершині якого розташоване ікло.
[ред.]Тулуб
Хребет складається з відділів: шийного (7 хребців), грудного (13), поперекового (7), крижового (3), хвостового (20 і більше). Він являє собою основу тулуба. Хребці зв'язані між собою хрящами й суглобами.
Перші два шийні хребці найбільші. Перший шийний хребець (атлант) масивний, з горизонтальними тонкими крильми. Другийхребець (епістрофей) має високий гребінь і довгі зубоподібні відростки. Ці хребці тримають голову кішки й забезпечують її особливу рухливість. Кішка може повернути голову на 180°.
Розміри грудних хребців збільшуються у хвостовому напрямку. Грудні хребці входять до складу грудної клітки. Вони з'єднані з 13 парами ребер, 9 пар ребер з'єднані із грудною кісткою хрящами (справжні ребра). Інші 4 пари лежать вільно. Грудна кістка має призматичну форму й складається з 8 сегментів. Спереду першої пари ребер виступає рукоятка грудної кістки.
Хребці поперекового відділу збільшуються у хвостовому напрямку. Поперечні відростки довгі й мають невеликий нахил.
Крижові хребці зрослися основами, але остисті відростки стоять ізольовано один від одного.
У хвостовому відділі хребта кішки звичайно багато хребців. Виняток становлять деякі породи типу мейнських і бобтейлів. Розміри хребців зменшуються в напрямку до кінчика хвоста.
Кістки тулуба в порівнянні з розмірами тварини невеликі, міцні.
[ред.]Кінцівки
Пояс передніх кінцівок (плече) утворений лопаткою, плечовою кісткою і тонкою рудиментарною ключицею. Рудиментарна ключицядає можливість переднім кінцівкам рухатися у різних площинах (на відміну від собак).
Скелет передніх (грудних) кінцівок складається із плечової, променевої, ліктьової кісток, зап'ястя, п'ястя й фаланг пальців. Ліктьова кістка добре розвинута й з'єднана рухомо із променевою кісткою. На передніх кінцівках кішки п'ять пальців.
Тазовий пояс кішки складається з довгих і добре розвинутих у порівнянні із грудними кісток.
Задні кінцівки складаються зі стегнової, малої і великої гомілкової кісток, колінної чашечки, кісток передплюсни, плюсни, п'ятковоїкістки й фаланг пальців. На задніх лапах у кішки 4 пальці.
[ред.]М'язи
М'язова система включає близько 500 м'язів. Особливо добре розвинуті в кішки м'язи тазового поясу, задніх кінцівок, дихально-моторного апарата й грудні. Грудні м'язи (поверхневі й глибокі) беруть початок від грудної кістки, закріплюються на лопатці, зливаються із плечоголовим м'язом і кінчаються разом з ним на плечовій кістці (великому й малому буграх) та передпліччі. Добре розвинуті в кішок пальцеві м'язи.
[ред.]Органи травлення
Органи травлення представлені ротовою порожниною, глоткою, стравоходом, шлунком, тонким і товстим кишечником, анальним отвором.
У кішок тонкі губи, вкриті волоссям. На верхній губі є вузька поперечна борозна. Щоки в більшості кішок опалі в області вусів й утворюють пінч. У деяких порід щоки повні, без пінча (перси, екзоти). Ротова порожнина вкрита слизовою оболонкою, яка у кішок звичайно пігментована. Язик плаский, шорсткий, з тонкими краями, вкритий численними роговими капілярними сосочками різної форми, спрямованими назад, у бік гортані. В особливих (грибоподібних і витягнутих, або нитковидних) сосочках знаходяться смакові цибулини. Грибоподібні сосочки знаходяться на спинці язика, а найбільші з них лежать з країв. Великі валикоподібні, або жолобуваті, сосочки двома паралельними рядами — по 2-3 у кожному — розташовуються біля кореня язика. Функції язика різноманітні. Кішки п'ють, не втягуючи рідину (як, наприклад, людина), а захоплюючи її сосочками. Крім участі в прийманні їжі, язик дозволяє здирати м'які тканини з кісток, застосовується для догляду за тілом, волосяним покровом, а також для контакту з іншими особинами.
У роті дорослої тварини має бути 30 постійних зубів. Зуби короткокоронкові. На верхній щелепі розташовано 16 зубів, на нижній — 14.
Спереду на верхній і нижній щелепі по 6 різців (3+3). Але з боків від них — по 1 іклу. За іклами знаходиться вільний проміжок (без зубів). Потім ідуть передкорінні зуби (премоляри), яких на верхній щелепі по 3 з кожного боку, а на нижній — по 2.
За ними знаходиться по 1 справжньому кутньому зубу (моляри). Ікла служать кішці для оборони й ловлі здобичі. Інші зуби — для відкушування їжі. Третій передкорінний зуб верхньої щелепи й справжній кутній зуб нижньої щелепи називають «хижими». Вони найбільші. За допомогою цих зубів кішки розривають їжу.
Форма змикання щелеп називається прикусом. Існує кілька варіантів прикусів (ножицеподібний, кліщоподібний, перекус, недокус). Нормальним є ножицеподібний прикус. Він характерний для більшості тварин. Лише для деяких порід кішок допускаються невеликі відхилення від нормального прикусу.
Кошенята народжуються без зубів. Перші молочні зуби з'являються на другому місяці життя. За розмірами вони менші, ніж постійні, й розвинені слабше. Їхній колір молочно-білий. Молочних зубів менше, ніж постійних. Заміна молочних зубів на корінні починається у 5-6 місяців. Постійні зуби остаточно розвиваються до 7-9 місяця життя.
Між середніми різцями й першим піднебінним валиком знаходиться різцевий сосочок, де відкривається парна носопіднебінна протока. Піднебінна фіранка містить піднебінну мигдалину округлої форми діаметром 1,5-3 см. Слина виділяється основними п'ятьма парами слинних залоз: привушними, підщелепними, під'язичними, корінними й надочноямковими. Привушна залоза розташовується під підшкірними м'язами зовнішнього слухового проходу. Вона пласка, часточкова, спереду прилягає до краю великого жувального м'яза. Вивідні протоки окремих часточок залози, зливаючись, утворюють спільну привушну (стенонову) протоку. Протока відкривається в защічний простір на рівні другого передкорінного зуба слинним сосочком. Уздовж протоки є одна або кілька маленьких додаткових привушних слинних залоз.
Підщелепна залоза — округла, лежить біля жувального м'яза й складається з окремих залозистих часточок, зв'язаних сполучною тканиною. Вивідна протока підщелепної залози відкривається на дні ротової порожнини під'язичною бородавкою, поруч з якою відкривається протока під'язичної залози.
Під'язична залоза витягнута, має конічну форму, основою прилягає до підщелепної залози. Корінна слинна залоза, відсутня в інших свійських тварин, у кішки розташовується біля краю великого жувального м'яза, між слизовою оболонкою нижньої губи й круговим м'язом рота. Передній край залози проглядає на рівні ікла. Вона має кілька проток, що відкриваються безпосередньо в слизову ротову порожнину.
Надочноямкова, або скронева, залоза з усіх свійських тварин є тільки в кішок і собак. Вона округлої форми, завдовжки приблизно 1,5 см. Її велика вивідна протока й додаткові дрібні протоки відкриваються в ротову порожнину недалеко від верхнього кутнього зуба.
Шлунок однокамерний, витягнутої форми. Він розташований у лівому підребер'ї, у площині 9-12 міжреберного простору й області мечоподібного відростка. М'язова й підслизова оболонки шлунка товсті. Зона залоз дна займає ліву половину шлунка, а пілоричних — праву. Зона кардіальних залоз вузька. Кишечник кішки (товстий і тонкий) сягає довжини від 1 до 1,8 м.
Тонкий кишечник містить 6-7 пейєрових бляшок. Перша з них, найменша, знаходиться у дванадцятипалій кишці. Остання, найбільша, — у здухвинній. У тонкому кишечнику є також одиночні солітарні фолікули яйцеподібної форми.
Сліпа кишка коротка, тупа. На межі сліпої й ободової кишок є добре виражений ілеоцеканальний клапан. Ободова кишка коротка, має вигляд підкови.
Печінка має характерний зернистий малюнок, чим відрізняється від печінки собак. Жовчна протока трохи вигнута. Її отвір й отвір підшлункової залози розташовані на відстані 5-8 см від пілоричного сфінктера шлунка.
[ред.]Органи дихання
Органи дихання представлені ротовою порожниною, порожниною носа, горлом, гортанню, трахеєю, бронхами, легенями. Носове дзеркало (кінчик носа) у кішок найчастіше пігментований. Уздовж його краю розташовується велика кількість потових залоз. У слизовій оболонці носа багато слизових залоз. Частини легенів роз'єднані глибокими вирізками.
[ред.]Сечовидільна система
Сечовидільна система представлена двома нирками, двома сечоводами, сечовим міхуром і сечівником. У кішок сечівник закінчується в передпіхві, у котів — на кінчику пеніса. Нирки однососочкові, бобоподібної форми, гладкі. Розташовані несиметрично. У них різко виділені кровоносні судини, які ділять кожну на окремі ділянки. У нирках відбувається утворення сечі. За допомогою сечі з організму виводяться отруйні речовини, продукти обміну речовим.
[ред.]Система кровообігу
Система кровообігу представлена серцем, аортою, артеріями, артеріолами, венами, венулами, капілярами, лімфатичними вузлами й судинами.
[ред.]Шкіра
Шкіра в кішки відносно тонка, у старих тварин вона товстіша, ніж у молодих; у самців — товстіша, ніж у самок. Вона неоднакова за товщиною на різних ділянках тіла: на спині товстіша, ніж на животі, на бічних поверхнях кінцівок товстіша, ніж на середині. Загальна вага шкіри кішки становить близько 18 % ваги тіла.
Шкіра складається із трьох шарів: епідермісу, власне шкіри й підшкірної жирової клітковини. Епідерміс представлений пласкими епітеліальними клітинами. Верхній шар складається з мертвих клітин, припасованих одна до одної. Під ними — шар живих клітин. В епідермісі знаходяться пігментні клітини, які надають певного кольору шкірі. Волосся, рогові утворення кішки (наприклад, пазурі) є утвореннями епідермісу. Безперервний ріст їх забезпечується розподілом шару живих клітин епідермісу.
Власне шкіра складається зі сполучної тканини, у якій дуже багато еластичних та інших волокон. У ній знаходяться волосяні сумки, потові, сальні залози, рецептори. Протоки сальних залоз відкриваються у волосяні сумки. Виділюваний ними секрет сприяє змащенню шкіри й волосків, підвищуючи їхню еластичність і виконуючи захисну функцію.
Підшкірна жирова клітковина зв'язує шкіру з нижніми тканинами.
На поверхні шкіри відкриваються протоки потових залоз, їх два види — апокринові й екринові. Перші розташовані по всьому тілу. Найактивніші апокринові залози волосяних мішечків розташовані біля основи хвоста й з боків мордочки. Секрет цих залоз служить для того, щоб мітити територію для любовних контактів тварин. Екринові залози розташовуються тільки на подушечках лапок. З їхньою допомогою кішка залишає сліди.
Пазурі кішки кріпляться на останніх фалангах пальців. Це щільні рогові утворення з кератину (протеїнова речовина), вкриті міцною оболонкою. Вони мають серповидну форму. Кішка може регулювати положення своїх пазурів за допомогою мускулів та особливих пружних сухожиль і звичайно тримає їх втягненими в м'які шкірясті чохли. Не втягуються лише кігтики перших пальців на передніх лапках. Завдяки цій здатності пазурі залишаються постійно гострими. Пазурі кішці необхідні, щоб полювати, лазити деревами, підтягувати до себе різні предмети. Пазурі постійно ростуть, внаслідок цього потребують сточування. Тому кішки запускають пазурі передніх лап у кору дерев або інші поверхні. При цьому вони, сточуючи затуплений зовнішній роговий шар кігтика, звільняють гострий молодий кігтик. З пазурів на задніх лапах старий роговий шар кішки час від часу відкушують або сточують при ходьбі.
По всій шкірі кішки розкидана величезна кількість нервових скінчень, значно більше, ніж у людей і собак.
Функції шкіри: сприйняття механічних, теплових, світлових подразнень, виділення.
[ред.]Нервова система
Нервова система представлена центральним (мозкуспинний і головний мозок) і периферичним відділами (нерви й нервові вузли). Функціонально поділяється на соматичну й автономну нервові системи. Автономна нервова система поділяється на симпатичну й парасимпатичну, протилежні за своїми функціями.
Нервова система кішок дозволяє їм миттєво орієнтуватися в просторі й блискавично реагувати. Кішки мають велику зону з'єднання між нервовими клітинами головного мозку. Ученими підраховано, що на одній клітині перебуває до десяти тисяч синапсів — з'єднань з іншими клітинами. Це дозволяє кішці мати хорошу пам'ять та асоціативне сприйняття.
Об'єм мозку домашньої кішки менший, ніж у її найближчих родичів — степової лісової, що є результатом одомашнювання. Те ж саме спостерігається у всіх свійських тварин.
[ред.]Сенсорні системи
- Докладніше у статті Сенсорні системи котів
До складу сенсорних систем входять органи чуттів, нерви й відділи центральної нервової системи, які оброблюють отриману інформацію. Ці системи дозволяють кішці як орієнтуватися у зовнішньому середовищі, так і реагувати на зміни у внутрішньому.
 |  |  |  |
Череп кота
|
Ротова порожнина кішки
|
Язик кота
|
Кіготь кішки
|
[ред.]Генетика
Знання законів генетики дозволяє виводити нові породи кішок, тобто займатися їхньою селекцією. Виведенням порід кішок людина займається не дуже давно. Вона цінувала кішку за робочі якості й не дуже захоплювалася її зовнішнім виглядом. Хоча в давній Японії вже існували породи кішок, яких відбирали за певним забарвленням, короткохвостістю.
Останні успіхи у застосуванні генетики дозволяють сподіватися, що найближчим часом можна буде виводити кішок будь-якого забарвлення, типу, з будь-яким волосяним покривом. Кількість порід кішок збільшується з кожним роком. Лідерами з виведення нових порід є американці.
У домашньої кішки 38 хромосом [12], або 18 пар аутосомних (не статевих) і одна пара статевих, та близько 20 000 генів. Кожна хромосоманесе гени, які визначають усі без винятку ознаки тварини. Вони розташовані в певній послідовності. Є гени, що відповідають за забарвлення, довжину хутра, колір очей і т. д. Гени, які придушують прояв протилежної ознаки, називаються домінантними. Гени, прояв яких придушується, називаються рецесивними. Оскільки в хромосомному наборі знаходиться пара генів, що визначають прояв ознак, то організм за цією ознакою може бути в різних станах. Якщо обидва гени рецесивні або домінантні, то організм гомозиготний за цією ознакою. Якщо один домінантний, інший рецесивний, то організм гетерозиготний.
Якщо один ген не повністю придушує прояв іншого, то йдеться про проміжне спадкування. Тоді гетерозиготний організм має нову проміжну ознаку. Сьогодні існує цілий ряд порід, заснованих на гетерозиготному стані ознаки. Наприклад, бобтейли або мейнські кішки. У їхньому потомстві можуть з'являтися кішки із хвостами різної довжини. Для того щоб підтримувати породу, необхідно обов'язково схрещувати таких кішок з кішками, що мають нормальні хвости. Краще, якщо це тварини з окотів бобтейлів, тому що вони несуть ген короткохвостості. При схрещуванні бобтейлів з такими тваринами в приплоді відразу з'являються бобтейли з гарними породними ознаками. Аналогічним способом підтримується ген капловухості. Для підтримки капловухих порід використовують кішок з нормальними вухами (скотіш фолдів схрещують із британськими короткошерстими). Іноді це пов'язане з тим, що тварини, гомозиготні за домінантною ознакою, гинуть, а гетерозиготні залишаються живі, тобто гени пов'язані з летальністю.
Ознаки можна умовно поділити на кількісні (число пальців, інтенсивність забарвлення, довжина хвоста й інші) та якісні (колір очей, форма вух, форма очей тощо). Коли ми говоримо про спадкування ознаки, особливо кількісної, то правильніше було б говорити про спадкування певних меж її прояву. Ступінь виразності ознаки називається експресивністю. Так, наприклад, полідактилія може проявлятися різною кількістю пальців. На волоску може бути різна кількість кілець (одинарний, подвійний або потрійний тикінг).
Якщо в генах або хромосомах трапляються зміни, то відбулася мутація. Мутації періодично відбуваються в природі під дією різних факторів: фізичних, хімічних, біологічних. Якщо таку мутацію не підтримати, то вона розчиниться, оскільки мутації найчастіше рецесивні. Подібні мутації можуть виникати в декількох місцях одночасно або через проміжки часу. Так, неодноразово в різних областях виявляли кішок з м'якою закрученою шерстю майже без остьового волосся. На їхній основі зовсім незалежно виникли різні породи рексів. Причому в одних з них ген «рексовості» домінантний, а в інших — рецесивний. Сумна доля лисих кішок у Мексиці. Вони існували протягом нетривалого часу. Породу називали мексиканською голою. Однак вона не привабила любителів і професіоналів у розведенні кішок, і порода зникла.
Виведення нових порід відбувається або шляхом виявлення природних мутацій (природне), або шляхом використання вже відомих порід (штучне). Останнім часом у штучному виведенні порід використовують диких кішок, близьких до домашньої. У виведенні бенгальської породи використовувалася дика бенгальська кішка. При виведенні нових порід користуються методами селекції. Селекція — це наука про теоретичні основи й методи виведення нових порід і поліпшення вже існуючих порід тварин, сортів рослин і штамів мікроорганізмів. Генетика є теоретичною основою селекції.
Основні методи селекції — це штучний відбір і гібридизація. При виведенні нових порід кішок користуються методом індивідуального штучного відбору. При цьому використовуються особини, що мають привабливі для майбутньої або нині існуючої породи якості. Суть методу індивідуального штучного відбору полягає в тому, що плідники підбираються з бажаними для заводчика ознаками. З їхнього приплоду підбираються й залишаються для розведення тільки кошенята, що мають подібні з батьками ознаки. Так з покоління в покоління проводиться відбір. Для закріплення породних якостей використовують метод гібридизації. Гібридизація буває внутрішньовидовою та міжвидовою. Внутрішньовидова у свою чергу поділяється на близькоспоріднену, або інбридинг, і віддалену, або аутбридинг.
Для виведення таких порід, як бенгальська й піксибоб, використовувався метод міжвидової гібридизації. При цьому домашню кішку схрещували з дикими, але близькими їй видами. Звичайно у першому поколінні таке потомство стерильне повністю або частково. При виведенні бенгальської породи в першому потомстві самці всі були стерильні. Надалі у виведенні породи використовувалися тільки самки. Вони схрещувалися з уже відомими існуючими породами, які були близькі до бажаного вигляду нової породи (наприклад, єгипетські мау). Усі породи домашніх кішок належать до одного виду, тому легко схрещуються між собою й дають плідне потомство.
Сучасний власник зобов'язаний знати основи генетики й селекції, якщо збирається займатися розведенням породистих кішок. Він повинен знати особливості розведення тієї або іншої породи, закони спадкування тих або інших ознак. Особливо необхідними є знання генетики й селекції для виведення нової породи. Іноді одна ознака може контролюватися різними генами. В одних порід він визначається домінантним геном, в інших — рецесивним. Наприклад, подібне явище спостерігається в різних порід рексів. У лисих кішок породи канадський сфінкс відсутність шерсті контролюється рецесивним геном, тоді як у донського сфінкса — домінантним.
Ознаки, які визначаються генами, знаходяться в статевих хромосомах, називаються зчепленими зі статтю, а їхнє спадкування — зчепленим зі статтю спадкування. Статеві хромосоми, на відміну від аутосомних, не завжди мають собі подібну (гомологічну пару). Одну хромосому позначають X, а другу, змінену, Y. Y-хромосома майже не несе ніяких генів, що визначають ознаки. Тому деякі ознаки, пов'язані зі статтю, можуть проявлятися тільки в кішок. Так, зі статтю пов'язана ознака черепахового забарвлення або черепахового з білим (каліко або мі-кей). Це забарвлення може бути тільки в кішок. Дуже рідко народжуються коти з таким забарвленням. Це пов'язане з порушенням розбіжності хромосом під час розподілу клітин і наявністю зайвої хромосоми в наборі. Такі коти звичайно безплідні.
Щоб одержати кішок бажаної колірної варіації, потрібно чітко знати, із твариною якого забарвлення її спаровувати. Забарвлення з малюнком таббі домінують над всіма однотонними, крім червоного. При схрещуванні однотонних батьків червоного й чорного забарвлення усі кішки будуть черепахові, а коти матимуть забарвлення, протилежне батьківському. Забарвленняколорпоінт зберігається тільки при схрещуванні з іншою твариною того ж забарвлення. У протилежному випадку кішки будуть носіями того забарвлення, що складає їхні мітки. Димчастих кішок можна схрещувати тільки з димчастими, а шиншил — тільки із шиншилами. Можливим є спаровування шиншил і димчастих з однотонними блакитними або чорними.
Змішування кольорів кота-батька і кішки-матері
кіт
кішка
|  чорний |  блакитний |  червоний |  кремовий |  білий |
чорна | чорні блакитні | чорні блакитні | чорні блакитні черепахові блакитнувато-кремові | чорні блакитні черепахові блакитнувато-кремові | білі кольорові (за родоводом батька) |
блакитна | чорні блакитні | блакитні | чорні блакитні черепахові блакитнувато-кремові | блакитні блакитнувато-кремові | білі кольорові (за родоводом батька) |
червона | червоні кремові черепахові блакитнувато-кремові | червоні кремові черепахові блакитнувато-кремові | червоні кремові | червоні | білі кольорові (за родоводом батька) |
кремова | кремові блакитнувато-кремові | червоні кремові черепахові блакитнувато-кремові | червоні кремові | кремові | білі кольорові (за родоводом батька) |
| черепахова | чорні блакитні червоні кремові черепахові блакитнувато-кремові | чорні блакитні червоні кремові черепахові блакитнувато-кремові | чорні блакитні червоні кремові черепахові блакитнувато-кремові | чорні блакитні червоні кремові черепахові блакитнувато-кремові | білі кольорові (за родоводом батька) |
| блакитно-кремова | чорні блакитні червоні кремові черепахові блакитнувато-кремові | блакитні кремові блакитнувато-кремові | чорні блакитні червоні кремові черепахові блакитнувато-кремові | блакитні кремові блакитнувато-кремові | білі кольорові (за родоводом батька) |
біла | білі кольорові (за родоводом матері) | білі кольорові (за родоводом матері) | білі кольорові (за родоводом матері) | білі кольорові (за родоводом матері) | білі кольорові (за обома родоводами) |
Показники крові
| Гемоглобін (у 100 мл) | 8-12 |
| Еритроцити, млн./мкл | 6-9 |
| Лейкоцити, тис./мкл | 8-25 |
| Нейтрофільні лейкоцити, % | 60 |
| Лімфоцити | 30 |
| Швидкість осідання еритроцитів, мм/год | 7-9 |
| Швидкість осідання крові, мм/хв | 2-3 |
| Резервна лужність, % | 40-50 |
Як і у людей, одним з показників здоров'я кішки є температура. З раннього віку кішку необхідно привчати до вимірювання температури. Для цього термометр змазують вазеліном, дитячим кремом або яким-небудь жиром й акуратно вводять в анальний отвір на 2-3 см, і тримають 5-7 хвилин. Кішку для вимірювання температури бажано поставити на стіл й тримати до кінця проведення процедури. У нормі температура в дорослої кшіки 38-39,5 °C [13].
[ред.]Пульс
У кошенят молодшого віку пульс становить 120—140 ударів за хвилину, у кошенят старшого віку — 110—130. У дорослої кішки пульс становить 100—120 ударів за хвилину. Вимірюють його в кішки натисканням пальця на стегнову артерію, що знаходиться на внутрішньому боці стегна. Один поштовх відповідає одному удару серця.
Немає коментарів:
Дописати коментар